Пошуки реалізму на українській сцені

Особливості драматургії
Життєві теми: п’єси розповідали про реальні життєві ситуації людей, їхні радощі й труднощі.
Гумор і драматизм: вистави зазвичай поєднували жартівливі моменти із глибокими, зворушливими сценами.
Національний дух: у п’єсах відчувалася любов до України, до її культури, народних традицій.

Особливості сценографії
Простота й автентичність: сцена оформлювалася так, щоб глядацька аудиторія впізнавала українське село, хату, природу.
Декорації, реквізит: у декораціях використовували рушники, піч, лави — усе, що створювало атмосферу українського побуту.
Костюми: традиційний одяг підкреслював характер персонажів і національну самобутність.

Ососбливості акторської майстерності
Щирість і емоційність: актори й акторки вкладали в жести й мовлення яскраву емоційність, щоб якнайкраще показати характери й почуття своїх героїв і героїнь.
Природність рухів: гра була правдивою, без зайвого пафосу, але дуже виразною.
Типажність: усі персонажі вистав були реалістичними й нагадували справжніх людей із життя — селян, козаків, міщан.

Варіант 1. Переглянь фільм «Мартин Боруля» за п’єсою І. Карпенка-Карого. Який із персонажів найбільше запам’ятався? Схарактеризуй майстерність актора/акторки. Чи актуальна сьогодні ідея фільму-вистави?

Варіант 2. Переглянь фільм за п’єсою М. Старицького «За двома зайцями» (к/с ім. О. Довженка, 1961 р.). Розкажи про акторські прийоми, якими користуються виконавці/виконавиці головних ролей у фільмі для створення образу свого персонажа. 

«Доки сонце зійде, роса очі виїсть»
(фрагмент п’єси М. Кропивницького)

Дійові особи:
Гордій Поваренко — городянський швець
Степан, Охрім — парубки
Текля — дівчина

Гордій. Я січас только што з города прикатіл з колокольчиком. Моє поштеніє, баришні... Ну, мамзелі, когда желаєте по-німецькому: «Без привєту, как отвєту бить нельзя». У нас у городі, значить, как зберуться на проминаж, чи, по-вашому, на вулицю, січас один другого за руку: «Моє поштеніє». І з баришнями такой точно хвасон. Ну, у вас на деревні совсєм другой порядок! Так недаром же сказано: «Деревня как деревня, а город как город!»

Текля. Від наших парубків навряд чи діждешся городського звичаю!

Охрім. Ні, у нас як людині — то і людське, а свині — то і честь свиняча!... Та ну, либонь, ти не в ті взувся! ... Та що це на тобі за одежа?

Гордій. Кажется, понять можно: гедзет, алібо, по-вашому, по-деревенському, допилет. Обнаковенний фасон на городських кавалерах.

Охрім. А й пристало тобі, як корові сідло! Чепурний, як свиня в дощ!

Степан. Це ж той каптан, що зветься пусти-вирвусь!

Гордій. Не завдавайтесь на мелкія макарони, бо лапша з карманов сиплеться!

Охрім. Пам’ятаєте, братці, на Великдень німець ходив по селу з каплями, якраз у такій кацавейці?

Гордій. І што вам на ето дурачество об’явить? Болвани, одно слово, болвани. По-вашому, я должен вдівать свитку або вишивану рубашку? Не доставало іщо дурацький каприз іміть, штоб еті самиє глупості панімать? У нас титул, штоб рубашка з манишкою калінкоровой або ситцева, зонтик в руки і щоблети або бакфорти на рипах. А без етіх документов в хорошую кумпанію не пожалуєте.

Охрім. А чоботи, а чоботи, тю, дивись! Гляньте, хлопці, на його закаблуки! І як він ніг не повиверта?

Гордій. Тогда только сапог і імєєт свой настойщій титул, когда подбор високий і сточений на нєт, штоб слєд од подбора бил не болєє двухгривенного! Как сапог у подйомі какурат, так бон і імєєт свою надлежащую державу!

Охрім. А побіжи, чи здорово заореш носом?

Гордій. Пущай бєгают дураки, но я, кажется, єщо при свойом понятії.