§ 24. Правобережна та Лівобережна Гетьманщина в 60—70-х рр. XVII ст.

Ще з часів монголів московити добре запам’ятали правило: «Ти володієш територією тільки тоді, коли збираєш із неї податки». У 1666 р. почалася переписна кампанія. До 14 міст прибули московські воєводи для перепису майна і роду занять. Усупереч домовленостям стягували податки з продажу горілки. Іноді воєводи обкладали козаків поборами, примусово записуючи їх до податних категорій (ремісників, торговців). Так, у Ніжині та Глухові московські воєводи понаднормово зібрали майже 10 тис. рублів, у Батурині — додаткові 85 пудів меду. Були поширеними факти викрадення московськими вояками продовольства, вимагання грошей, пограбування, ґвалтування жінок, побиття городян, примусу до дармової праці. Усе це, а також силове стягнення податків, збільшення кількості московських залог майже вдвічі, які утримували коштом Лівобережної Гетьманщини, спричинило обурення населення. Центром антимосковського виступу стала Переяславщина.

Із відозви І. Брюховецького (1668 р.)

Москва, побратавшись з ляхами, вирішила всіх православних християн в Україні, від старшин до немовлят, винищити мечем або загнати в Сибір славне Запорожжя і Дон зруйнувати й до решти винищити, аби ті місця, де живуть славні війська Запоріжжя і Дону, на дикі поля для звіриного життя обернути, або ж іноземцями заселити. (Козацькі вожді України. Історія України в образах її вождів та полководців XV—XIX століть : іст. есе. : наук.-літ. вид. У 2 т. Т. 2, кн. 1—2 / Б. І. Сушинський. — 2-ге вид. доповн. — Одеса : ВМВ, 2004. — 591 с.)

Що змусило І. Брюховецького докорінно змінити своє ставлення до Московії та підняти проти неї повстання?

Після прийняття протекторату Османської імперії П. Дорошенко отримав від султана Мехмеда IV титул бея українського санджака, до якого увійшли території трьох «козацьких народів» — запорозького («жовтого очерету»), лівобережного («барабашського») і правобережного («поткальського») козацтва.

6 березня 1668 р. вселенський патріарх Мефодій надав ставлену грамоту митрополиту Йосипу Нелюбовичу-Тукальському як єдиному митрополитові Київському, Галицькому та всієї Русі та екзарху константинопольського престолу. Ставлену грамоту було адресовано «ясновельможному його милості панові Петру Дорошенку, великому гетьману, та всьому правовірному і славному воїнству його Запорозькому». Митрополит також отримав привілей від султана на Київську митрополію і розпорядився в усіх українських православних церквах не поминати московського царя як главу держави. Згодом, у червні 1671 р. було обговорено план, щоб у разі успіху військової кампанії Османської імперії проти Речі Посполитої проголосити Йосипа Нелюбовича-Тукальського патріархом Київським і всієї Малої, Червоної та Чорної Русі.