§ 11. Культура України XVI — першої половини XVIІ ст.

До колегіумів приймали на навчання дітей різних станів і віросповідання. Головним предметом була латинська мова, якою викладали інші дисципліни із «семи вільних мистецтв». Також вивчали грецьку, а в Луцькому колегіумі й руську мову. Усі колегіуми мали власні бібліотеки, бурси (притулки для бідних студентів), шкільні театри та аптеки. При Львівському й Перемишльському колегіумах існували друкарні. Навчання в колегіумах було безоплатним.

Зі статуту Львівської братської школи (1586 р.)

...Дидаскал, або учитель, цієї школи повинен бути побожним, смиренно мудрим, лагідним, стриманим, не п’яницею, не розпусником, не хабарником, не срібнолюбцем, не злий, не заздрісний, не лайливий, не чарівник, не прихильник єресі, не порушник побожності, а у всьому показує образ для наслідування, і щоб учні були, як учитель їх... Сидіти повинен кожний на своєму місці, призначеному за успіхи в навчанні. Який більше вміє, буде сидіти вище, якби і був дуже бідний, а хто менше вміє, повинен на постидному місці сидіти...
У поранок спершу по молитвах мають мовити кожен учорашню науку свою та й письмо своє, яке вдома писав; виклад науки своєї має показувати... По обіді хлопці мають самі писати на таблицях кожен свою науку, подану їм од дидаскала, окрім малих, яким має писати сам дидаскал. А в школі навчившись, на важкі слова опитувати мають один одного, тобто диспутувати. Навчати дидаскал і любити повинен усіх дітей однаково, як синів багатих, так і сиріт бідних... [24]

1. Зіставте уявлення про образ учителя за Ранньомодерної доби і в наш час. Чи є відмінності? 2. Визначте в документі положення, що свідчать про демократичний характер братських шкіл.

Однією з перших рукописних книг, перекладених із церковнослов’янської тогочасною староукраїнською літературною мовою в XVI ст., стало Пересопницьке Євангеліє. Переклад здійснили за підтримки волинської княгині Анастасії Заславської-Гольшанської та князів Івана і Федора Чарторийських — відомих захисників православ’я. Авторами твору були архімандрит Пересопницького монастиря Григорій і син священнослужителя з міста Сянок Михайло Василевич. Вони не просто замінювали слова церковнослов’янської мови або неслов’янського походження на зрозумілі тогочасним українцям розмовні, але й наводили їхні тлумачення й добирали синоніми.