§ 12. Козацтво наприкінці XVI ст.

Козацький чуб «оселедець»

Що стосується характерної зачіски та вусів українських рицарів, то кажуть, що козаки успадкували їх від язичницьких предків. Традицію голити голову та обличчя передавали від місцевих племен до Русі й так із часом дійшла до козаків. Історики кажуть, що в давніх слов’ян немає жодного бога з бородою чи довгим волоссям, а отже, такий образ здавна вважали божественним. Хоча існує ще одна легенда, що козаки вважали себе надто грішними для раю. Тому, коли вони потраплять у пекло, Бог може змилуватися над ними й витягнути за чуба. Загалом така легенда, як і зачіска, була притаманна не тільки козакам. У давні часи оселедця вистригали єгипетським фараонам, індіанцям із деяких племен, татарам, індійцям, персам, японським самураям… Чи згадайте бодай турецького Джина. Для багатьох народів оселедець символізував «промінь сонця». Різниця між ними й козаками полягала лише в тому, що запорожці вистригали оселедця на лобі, а інші народи залишали його по центру голови чи на потилиці. А ще козаки казали: «Як на війні загину ― мене ангел понесе в небо за чуприну».

Козацькі «підводні човни»

Згадаймо і про оригінальний човен, який козаки використовували для воєнних походів. Як би дивно це не звучало, але його можна назвати «прабатьком» сучасних підводних човнів. Він складався з двох днищ, між якими розміщували вантаж, аби занурити судно у воду. Так козаки непомітно підпливали до ворожих кораблів. Перед початком наступу вантаж викидали, а човен швидко підіймали на поверхню. Звичайно, це ставало несподіванкою для противника, адже ніхто не очікував, що запорозьке військо може з’явитися «з морських глибин». Так само використовували перевернуті чайки ― славнозвісні човни козаків, що не боялися ні штормів, ні ворожих військових кораблів. Їх часто перевертали догори дном, щоб мати можливість раптової появи.

Козацька артилерія

Запорожці були великими майстрами артилерійської справи. Вони віддавали перевагу гарматам, що з’явилися на українських землях наприкінці XІV ст. Гармати були мідними, чавунними й залізними, стріляли чавунними й залізними ядрами, гранатами, запалювальними снарядами, картеччю. 

На озброєнні в козацького війська були фальконети (малокаліберні гармати), армати (великокаліберні гармати), можжири (мортири, великі важкі гармати). Проте найбільше було легких гармат, які швидко пересувалися та маневрували.

Гармата була незамінною за навального козацького наступу. Наприклад, запорожці заряджали фальконети замість ядер дробовим зарядом, і під час атаки на ближчих дистанціях і в морських боях це призводило до значних втрат живої сили противника.

Гармати були трофейними, захопленими в турецьких і татарських містах. Інші потрапляли до козаків після захоплення фортець, а деякі надавали правителі тих держав, які бажали залучити запорожців на службу. За свідченнями французького мандрівника-дослідника Гійома де Боплана, козаки часто переховували під водою захоплені в турків гармати, а за потреби діставали їх для підсилення власної артилерії. Кількість гармат, що перебували в козацькому війську, не перевищувала 20―30 штук.