§ 10. Укладення Берестейської церковної унії

Для вас, допитливі

1. Причини й передумови укладення Берестейської церковної унії

Зверніть увагу

Тогочасні європейські державні й церковні діячі не раз обговорювали питання відновлення єдності християнської церкви. Інтерес до цієї справи особливо посилився в умовах розгортання Контрреформації. Католицька церква активізувала наміри розширити вплив на сході з метою об’єднання католиків і православних під зверхністю Папи Римського. У Речі Посполитій ідею унії православної та католицької церков просували єзуїти. У 1577 р. польський проповідник-єзуїт Петро Скарга видав книгу «Про єдність церкви Божої під одним пастирем та про грецьке від тієї єдності відступлення», у якій доводив необхідність об’єднання двох церков. Попри критичне ставлення до православ’я у своєму творі, П. Скарга відіграв роль натхненника православного релігійного відродження першої половини XVII ст. на українських землях. У відповідь з’явилися численні твори православних письменників-полемістів (про них ви дізнаєтеся далі в параграфі).
Питання церковної унії представники Папи Римського обговорювали з українсько-білоруською православною знаттю. Загалом вона прихильно ставилася до можливого об’єднання за умови, що це відбудеться на рівноправних засадах. Завдяки унії знать прагнула оновити православну церкву.
Українсько-білоруські православні єпископи, які поділяли унійні настрої, сподівалися позбутися залежності духовенства від торговельно-ремісничого люду, об’єднаного в братства. Також вони вважали, що унія сприятиме досягненню православними фактичної рівності в правах із католиками в Речі Посполитій, дозволить православним ієрархам, як і католицьким, отримати місця в сенаті.
Польська влада схвалювала прагнення схильних до унії православних ієрархів, заявляючи, що єдина віра сприятиме зміцненню держави. Церковну унію розглядали як шлях до закріплення українських і білоруських земель під зверхністю держави.
У червні 1590 р. львівський, луцький, пінський і холмський православні єпископи на соборі в Белзі ухвалили згоду визнати зверхність Папи Римського й повідомили про це польського короля. Це рішення обговорювали таємно та не оприлюднювали. Пізніше до унійної справи приєдналися митрополит Михайло Рогоза, володимирський єпископ і князь В.‑К. Острозький.

Працюємо з джерелом

Із меморандуму православних єпископів до польського короля Жигмунта (Сигізмунда) III (1594 р.)

Перш за все ми, єпископи, у старших наших, їх милостях патріархах, великі недоладності й недбалість до церков Божих [бачимо]… Саме через це ми, не бажаючи далі перебувати в такій непорядності та під таким їхнім пастирством, одностайно погодившись… хочемо з допомогою Божою стати до об’єднання віри й того пастиря одного, головного, якому самим спасителем це довірено, найсвятішого Папу Римського нашим пастирем визнати; тільки просимо, аби господар, його милість, нас єпископами… привілеєм його королівської милості… затвердити й закріпити на вічні часи звелів. [20]

 

Працюємо в парах. Обговоріть зміст джерела та визначте, які прагнення православних єпископів наведено в тексті.

3. Розвиток полемічної літератури

Цікаві факти

Український письменник ХІХ―ХХ ст. І. Франко назвав твори Герасима Смотрицького «гарячим покликом до духовної діяльності», звертаючи увагу на їхній вплив на тогочасну українську спільноту.

4. Становище української унійної (греко-католицької) церкви

Працюємо з джерелами

Із твору Мелетія Смотрицького «Виправдання невинності» (1621 р.)

Не вироджується зі своєї крові той, хто міняє віру. Хто з руського народу римську віру приймає, не стає одразу ж іспанцем чи італійцем. Не віра русина русином, поляка поляком, литвина литвином робить, а уродження і кров руська, польська, литовська. [22]

 

Яку головну думку висловлює автор? Чи згодні ви з нею? Про що свідчить поява таких думок?

Із виступу волинського шляхтича Лаврентія Деревинського на Вальному сеймі (1620 р.) 

У великих містах церкви запечатані, церковні маєтки зруйновані, а в монастирях замість ченців тримають худобу… Придивіться ще до образ і нечуваного гноблення — хіба не гноблення народу нашого руського те, що крім інших міст робиться у Львові? Хто додержується грецької віри і не перейшов в унію, той не може проживати в місті, міряти ліктем і квартою і бути прийнятим у цех; не дозволяється проводжати за церковним обрядом жителям міста… Так само в міські ради не притягаються люди достойні і вчені, які не належать до унії.  [23]

 

Які висновки можна зробити про вплив унії на життя в Україні на підставі наведених фактів?

5. Вплив унії на церковне життя українських земель

Цікаві факти

Київська митрополія в цей час поділялася на визнану польською владою унійну (греко-католицьку) («з’єднану»), і нелегальну, не визнану владою та патронами-католиками православну («нез’єднану») церкви. Після Берестейського собору 1596 р. унійними стали Київська, Полоцька, Пінська, Луцька, Берестейсько-Володимирська й Холмська єпархії. За цих умов православна церква на українських землях збереглася завдяки підтримці вірян.
На захист православ’я виступили братства. Вони складали колективні протести щодо дій унійців (греко-католиків) на сеймики й Вальний сейм Речі Посполитої, вели судові процеси за церковне майно й подавали відповідні матеріали сеймовим послам. Підставою для дій і виступів на захист православ’я представників інших верств стала традиція гарантування всіма правителями Речі Посполитої права на свободу совісті в межах своєї держави.
У травні 1599 р. з ініціативи Віленського братства було утворено союз православних і протестантів для спільного захисту своєї свободи віросповідання.
Активно вела боротьбу за свої права русинська православна шляхта на Вальних сеймах Речі Посполитої. У 1601 та 1603 рр. православні посли разом із протестантами зірвали їхню роботу. Після участі русинської шляхти у збройному виступі проти короля (1606—1607 рр.) сейм прийняв рішення, що православним не можуть чинити перешкоди у здійсненні богослужінь, і підтвердив права та привілеї церковних православних братств. У 1609 р. Вальний сейм визнав існування в Речі Посполитій як унійного (греко-католицького), так і православного духовенства. Утиски будь-кого з них підлягали покаранню на державному рівні. Велике значення мало прийняте в 1618 р. рішення сейму, що нікого не можна силою примушувати змінювати віру.

Перевірте себе