§ 31. Індія, Іран та Китай у XVIIІ ст.

АУРАНГЗЕБ (1618—1707) — правитель Могольської імперії у 1658—1707 рр. Аурангзеб («краса престолу») народився в 1618 р. Він був сином Шах Джахана і красуні Мумтаз-Махал. У 1636—1644 та 1652—1657 рр. був намісником провінції Декан і вів війни з державами Голконда і Біджапур. У війні за престол 1658—1659 рр. між чотирма синами Шах Джахана Аурангзеб переміг не стільки завдяки військовій перевазі, скільки за допомогою інтриг, хитрощів та обману. Старший син Шах Джахана Дара Шукох намагався проводити політику віротерпимості і співчував індійцям, тому був не до вподоби царедворцям. Другий син Шах Шуджа був намісником Бенгалії і, отримавши неправдиве повідомлення про смерть батька, поспішив коронуватися і виступив з армією в Агру, але Дара Шукох розбив його війська. Поки військо Дари було в Бенгалії, проти нього виступили інші два сини Шах Джахана — Мурад (намісник Гуджарату) і Аурангзеб (намісник Декану). Родинна ворожнеча тривала два роки і закінчилася перемогою Аурангзеба, нетерпимого мусульманина, фанатичного суніта. Захопивши владу, Аурангзеб заарештував та згноїв за ґратами жахливої фортеці Гваліор і трьох рідних братів і навіть батька. Після смерті в’язня-падишаха, він, як «щирий мусульманин» та «дбайливий син», добудував для заспокоєння батьківської душі мавзолей Тадж-Махал, де і поховав Шах Джахана поруч з коханою дружиною.

Упродовж років свого піввікового правління (1658—1707 рр.) Аурангзеб безперервно воював, посилаючи війська то на північ, то на схід, то в середину країни на придушення повстань. Кількість могольського війська сягнула 170 тис. осіб кінних воїнів і кілька сотень тисяч обозників. Проте і надалі Аурангзеб частіше отримував перемоги не військовою перевагою, а підкупом. На все це потрібні були великі кошти. Воєначальників та службовців стало у два рази більше, ніж за Шах Джахані. Селяни вже не були в змозі сплачувати податки. Голод постійно вражав країну (так в Декані в 1702—1704 рр. загинуло більше 2 млн осіб).

Прихід Аурангзеба в 1658 р. означав прихід до влади фанатичного послідовника ісламу, який принижував індусів, переслідував мусульман-шиїтів. Намагаючись врегулювати життя згідно нормам ісламу, Аурангзеб заборонив вживання вина, музику, танці. У 1665—1669 рр. він наказав зруйнувати всі індуські храми і будувати мечеті з їх каміння. Індусам стали забороняти знаки, що їх вирізняли з-поміж мусульман, а також забороняли їздити на слонах. Але найтяжчим випробуванням стало відновлення подушного податку з немусульман — джизьї в 1679 р., яку відмінив ще Акбар.

Переслідування індусів посилювало їх опір моголам. Вони стали сприймати Могольську державу як чужорідне утворення, хвиля повстань прокотилася Індією: повстали сикхи, раджпути, афганці, маратхи. Саме маратхи на чолі з Шіваджі домоглися успіхів у боротьбі з моголами і в 1674 р. оголосили про створення незалежної держави. Але вони недооцінили Аурангзеба, який в 1689 р. після смерті Шіваджі розгромив військо маратхів (щоправда, вони ще деякий час продовжували чинити опір). У 1707 р. під час чергового військового походу знесилений війнами 89-річний Аурангзеб тяжко захворів і, помираючи, написав листа синам, де однією фразою підбив підсумок своєму правлінню: «Життя, таке цінне, пішло на ніщо». Невдовзі суворий падишах помер, але йому не стали будувати пишного мавзолею, а поховали в Доулатабаді, поставивши на могилі просту біломармурову стелу, на якій викарбували гірку фразу Аурангзеба.

Привілейованою групою в імперії були мусульмани. Утім в армії більшість становили суніти з-поміж тюрків і афганців, цивільний апарат управління представляли переважно перси-шиїти, а серед ісламського духовенства переважали араби. Мовами офіційного діловодства й придворної науки та культури були перська й арабська, однак у середовищі індусів продовжувала функціонувати культура, заснована на давній мові санскрит. Також активно розвивалися література, освіта й писемність мовами інших місцевих немусульманських народів (це бенгальська, маратхська, пенджабська, ассамська, гуджаратська, гінді тощо).

Важливу роль у зміцненні Ост-Індської компанії відіграв офіцер Роберт Клайв. Маючи не найкращу репутацію на батьківщині, він переїхав до Індії. Завдяки наполегливій самоосвіті Р. Клайв добре розібрався в місцевих звичаях і швидко просунувся по службі. У 1756 р. він узяв участь у битві біля Плессі.

Нюхуру Хешень — маньчжурський державний діяч епохи Цин. У 1790—1799 рр. він був фактичним правителем держави. Він відомий як найбільший корупціонер в історії Китаю.

Нюхуру Хешень народився в сім’ї спадкового офіцера-маньчжура, був зарахований до привілейованої школи, де добре навчався. У 1772 р. юнака відібрали до загону імператорських охоронців, і він потрапив до Забороненого міста.

Виявивши винахідливість та освіченість, Нюхуру Хешень увійшов до складу особистої охорони правителя Китаю і почав кар’єрне зростання. За рік він здобув посаду заступника міністра податків і ще за два місяці став головою Департаменту імператорського двору. У 1780 р. його призначили міністром податків, і він увійшов до складу Імператорської ради. В окремі роки Нюхуру Хешень одночасно займав до 20 посад.

У 1790 р. він одружив свого сина Феншень Іньде з дочкою імператора Хесяо. Після цього Хешень знайшов майже нічим не обмежену владу, оскільки імператор дедалі більше усувався від державних справ. Хешень торгував посадами й титулами, присвоював подарунки імператора, утримував на свою користь кошти, що були призначені для придушення селянських повстань.

Після смерті імператора Цяньлуна в 1799 р. Хешень був заарештований за наказом нового імператора Цзяцін і засуджений до страти.

За 24 роки державної служби Хешень накопичив дивовижні статки. Їх оцінювали в суму, що дорівнювала доходам держави за вісім років.