§ 17. Індія та Іран

Індійський експорт (коштовності, холодна зброя та цінні тканини) часто перевищував імпорт (західні технічні винаходи й вогнепальна зброя, китайські шовк та порцеляна, африканські раби тощо). І лише в торгівлі з ісламським світом Індія постійно втрачала накопичене в ході торгівлі з Китаєм і Заходом монетне срібло й золото, оскільки мусульманські владики Індії купували в Аравії, Ірані та Середній Азії для потреб власних збройних сил коней, які швидко й масово гинули у несприятливому індійському кліматі. У результаті коні в Індії лишалися постійним дефіцитом, коштували мусульманським володарям країни дуже дорого, а конеторгівля виснажувала індійське господарство.

Уся система влади, землекористування була лише надбудовою мусульманського зразка над традиційною індійською сільською общиною (панчаят), яка з давніх часів була автономним суспільно-господарських організмом, який базувався на варново-кастових відносинах.

Община складалася з представників різних каст (джаті), а отже були в ній не лише свої землероби, а й власні жерці-брахмани, ковалі, гончарі, цирульники, лікарі, пральники, стражники тощо. Усі ці заняття вважалися спадковими, й кожен мав, відповідно до своєї кастової професії, у міру сил і талантів працювати, вносячи в общину свої продукти або послуги. Натомість кожен общинник отримував продукцію та послуги від общинників інших кастових професій, причому обсяг і якість отриманого відповідали їхньому рівню в ієрархії каст. Споживацький рівень вищих каст, відповідно, був вищим, нижчих — нижчим. Пояснювалося це кармою, що її заслужив кожен своїми попередніми народженнями.

Керували життям общини староста (патель) і писар (патварі), посади яких були спадковими. Вони фіксували та збирали у своїй общині всі податки (передаючи зібране представникам влади), вели кадастр общинних земель, підтримували в общині правопорядок, стежили за тим, щоб кожен відповідав своїй касті. Така община мала обмежені відносини з владними структурами і вони стосувалися лише сплати податків.

Отриманий від общини натуральний податок (переважно зерно) зосереджувався владою та її службовцями в містах, де він частково використовувався в натуральному вигляді (прогодування гарему, військ, челяді, апарату чиновників тощо), а частково реалізовувався в обмін на послуги міських ремісників відповідної спеціалізації (ювеліри, зброярі, виробники коштовних тканин тощо) та працівників тієї чи іншої сфери послуг (артисти, куртизанки, науковці, літератори тощо).