§ 5. Повсякденне життя населення Західної Європи
Європейська кухня
Порівняйте європейську кухню в середньовіччі та за Ранньомодерної доби.
У XVI — першій половині XVII ст. європейці ще не повністю звільнилися від страху голоду, який переслідував їх протягом середньовіччя. Проте згодом життя стало легшим, а їжа — смачнішою.
Тогочасна європейська кухня поєднувала традиції середньовічного приготування їжі й нововведень Ранньомодерної доби. Для більшої частини населення стали дещо доступнішими спеції і прянощі. У європейську кухню активно входили культури з Нового Світу та Індії — картопля, томати, кукурудза, батат, квасоля, гострий перець, какао-боби, ваніль, кава і чай. При цьому способи збереження продуктів залишалися традиційними — сушіння, соління, копчення, маринування в оцті.
У більшості країн Європи Ранньомодерної доби харчувалися двічі на день — вранці до полудня та ввечері.
Урочистий обід у заможного європейця переважно проходив так. Столи розташовували у вигляді літери «П». На чільному місці сідали господар і найпочесніші гості. На вкритих вишитими скатертинами столах стояли золоті й срібні сільниці, соусниці. Кожен гість мав особисті столові прибори — тарілку, ложку й ніж. Звичної для нас виделки тогочасні європейці не знали. Велику двозубу виделку використовували лише для того, щоб узяти м’ясо зі спільної тарілки, а далі їли його руками. Лише в середині XVIII ст. виделка стала предметом загального вжитку.
Цікаві факти
Згідно з етикетом, у XVI—XVII ст. рекомендували брати м’ясо не всією рукою, а трьома пальцями. Щоб не обпекти руки, до обіду вдягали рукавички. Також правила радили не плювати в тарілку, користуватися хусткою для носа, а не рукавом, і не витирати жирні пальці об своє волосся.
Працюємо з джерелом
Англійський мандрівник і письменник Томас Коріат про відвідування італійських міст (1611 р.)
В усіх італійських містах, через які я проїжджав, я спостерігав звичай, якого не зустрічав у жодній іншій країні… Італійці завжди користуються під час їжі маленькою виделкою, коли ріжуть м’ясо. Коли вони відрізають шматок м’яса зі спільного блюда, то ніж тримають в одній руці, а до блюда простягають виделку, яку тримають в іншій руці. Найчастіше виделки зроблені із заліза або сталі, деякі зі срібла… Причиною цієї дивної звички є те, що італійці не можуть терпіти, коли хтось торкається до страв, оскільки пальці не в усіх однаково чисті. [2]
1. Що описував автор джерела? Із якою метою? 2. Висловіть думку, чому автор звернув саме на це увагу.
Особливу увагу привертала величезна кількість м’яса на столі під час бенкетів заможних осіб. На обід подавали до десяти м’ясних страв. Їх готували з великою кількістю східних прянощів. На десерт були зварені в цукрі фрукти або горіхи.
Працюємо з джерелом
Із книги «Опис Англії» Вільяма Гаррісона про англійське суспільство другої половини XVII ст. (1587 р.)
Англійські аристократи не знають жодної міри у споживанні м’ясних страв. Не минає дня, щоб на їхньому столі, крім яловичини, баранини, телятини, м’яса ягнят, козлятини, свинини, кролячого м’яса, каплуна (півень — Ред.), поросяти... не було ще м’яса оленя чи лані, а також різноманітної дичини й риби, а на додачу до них різноманітні делікатеси, що на них не біднішає «солодка» рука португальця, який мандрує морями.
...Джентльмени й купці харчуються майже однаково: під час зустрічі кожен задовольняється чотирма, п’ятьма чи шістьма стравами, або, можливо, однією, двома чи трьома, переважно тоді, коли немає того, хто міг би скласти їм компанію за столом. Їхнім слугам призначається забезпечення харчовими продуктами, крім залишків від панського столу, що ніколи не подаються вдруге. Ремісники й селяни найбільше цінують те м’ясо, яке можуть легше знайти та швидше приготувати... Їхню їжу переважно становлять страви з яловичини і м’яса, яким торгує м’ясник, а саме: баранини, телятини, свинини, м’яса ягняти тощо. Цього м’яса є вдосталь на найближчих ринках, як і зельцу, холодцю, шинки, фруктів, фруктових пирогів, великої кількості птиці, масла, яєць тощо.
Ці останні (я маю на увазі селян) також зловживають їжею, особливо під час свят і весіль, коли просто неможливо уявити, скільки споживають м’яса. Хліб у країні роблять із того зерна, яке дає земля. Проте дворянство зазвичай забезпечує себе вдосталь пшеничним хлібом, тоді як слуги та бідні сусіди задовольняються житнім або ячмінним, а за часів дорожнечі — хлібом із бобів, гороху чи вівса, або з усього цього разом і ще з додаванням жолудів, тому що дістати нічого кращого вони не можуть. [3]
Працюємо в парах. Обговоріть зміст джерела і дайте відповіді на запитання. 1. Яким був обід англійського аристократа, купця і селянина? 2. Як зростання цін впливало на раціон?
Цікаві факти
У XVI — першій половині XVII ст. європейці почали споживати багато цукру, що надходив із колоній Нового Світу. Проте повсякденним продуктом цукор став лише для заможних людей, бідні люди вживали його як ласощі.
Селяни та бідні містяни харчувалися набагато скромніше, ніж знать, проте і їхній раціон став різноманітнішим. На обід у них найчастіше були каша, сир, яйця, хліб, а на свята з’являлися окости й ковбаси. Додатком до столу були овочі, фрукти, ягоди та горіхи. Важливе місце в раціоні європейців посідала риба, особливо в дні релігійних постів.
Україна і світ
На початку Ранньомодерної доби набула поширення українська національна страва — борщ, відбувалося формування української національної кухні.
Яких змін у Ранньомодерну добу зазнали правила поведінки за столом?
Інтерактивні флешкартки
Натисніть на зображення, щоб дізнатися більше.
Голландські міські будинки з багатьма кімнатами, заскленими вікнами, різноманітними меблями й дзеркалами вражали іноземців чистотою та просторістю. Голландські господині не лише прибирали в будинку, а навіть мили бруківку біля нього, хоча більшість тогочасних європейських міст досі не мала брукованих вулиць.
Камін оздоблений делфтськими кахлями з блакитним візерунком, що виробляли в голландському місті Делфт. Місцеві майстри почали виготовляти їх, намагаючись повторити зразки китайської біло-блакитної порцеляни, завезеної кораблями Ост-Індської компанії.
Пироги з різноманітними начинками — від чорниць до м’яса голубів — споживали в усій тогочасній Європі.
У тогочасній Європі люди, якщо мали таку можливість, споживали багато м’яса та птиці, яку готували на відкритому вогні (кухонне вогнище зображене на картині). На задньому плані можна побачити, як сервірують стіл.
Крім глечика з медом та випічки на столі можна побачити традиційний іспанський смаколик — туррони, які виготовляють зі смаженого в меді мигдалю. У XVII ст. туррони продавали вуличні торговці на площах великих міст, але він був доступним лише для заможних людей. Щонайменше з XVI ст. побутувала традиція їсти туррони на Різдво.
Вафлі, що зображені на картині в кошику, були популярними ще в середньовіччі. Відомо, що на свята їх дозволяли продавати на вході до церков. Між продавцями вафель склалася така жорстка конкуренція, що французький король Шарль ІХ видав указ, за яким торговці мали стояти один від одного на відстані щонайменше 2 м.
Стіл на картині накритий мереживною скатертиною. Мережива були надзвичайно популярними серед тих, хто міг їх собі дозволити. Зображене на картині мереживо найпевніше виготовили в Антверпені — саме там ткали мереживо з візерунком із шестикінчастих «сніжинок».
У тогочасних сім’ях зазвичай народжувалося від чотирьох до десяти дітей. Проте, за оцінками сучасних істориків, лише половина з них доживала до шлюбного віку. У багатих сім’ях дитяча смертність була меншою, передусім через краще харчування. За потреби для немовлят вони могли наймати годувальниць.
Величезні коміри з мережива були головною ознакою моди XVII ст. Великі круглі коміри з жорстких накрохмалених мережив називали «жорнами». Вони не давали своїм власникам можливості поїсти, тому для цього було спеціально придумано ложки з довгими ручками.