Хрестоматія Модуль 3.3

Коли поріг вашого будинку переступають м'які щенячі лапки, останнє, про що ми думаємо, – скільки ж проживе улюбленець? Ми відганяємо від себе думки про вік, адже між людиною і собакою виникає глибока прихильність. Але варто все ж таки заглибитися в питання собачого віку, щоб співвідносити його з віком людини та більше знати про свого чотирилапого друга. Хочете знати, скільки років за людськими мірками вашому вихованцеві?

Загалом є кілька варіантів того, як розрахувати вік собаки і співвіднести його з віком людини. Утім зважайте, що суворої наукової бази під жоден із цих способів не підвели. Хоч методи і не обґрунтовані, все ж, вони дуже цікаві. Найпопулярніший метод підрахунку «Сім до одного». Суть методу полягає в тому, що перший рік життя собаки прирівнюється до семи людських років, а кожен наступний рік множиться на сім. Таким чином, якщо собаці 2 роки, то його вік в еквіваленті до людського становить приблизно 2 * 7 = 14 років.

Водночас врахуйте, що старіння собаки нелінійне, і спроби прирівняти вік людини до семи для кожного року життя собаки можуть бути недостатньо точними. Більш сучасні методи оцінки віку собак, такі як методи засновані на розмірі породи, більш точно враховують індивідуальні відмінності та стадії старіння. Методика AVMA більш досконала. ЇЇ запропонували члени Американської асоціації ветеринарів. За їхніми міркуваннями, перший рік собачого життя – це 15 людських років, другий рік – 9, а кожний наступний дорівнює 5 рокам людського життя. В основі методики лежать також розміри та породи собак, але й ці орієнтири все ж приблизні. Зрозуміти основи теорії вам допоможе таблиця.

Кожен етап життя собаки має свої особливості та потребує відповідного догляду й уваги з боку господарів. Визначення віку собаки в людських роках з використанням теорій, про які було згадано раніше, допоможе в більш точній оцінці та врахуванні вікових особливостей на кожному етапі. Врахуйте, що ці часові рамки приблизні, і кожен собака індивідуальний. Фактори, такі як генетика, якість догляду, раціон харчування і здоров'я, можуть впливати на те, як швидко собака дорослішає і старіє. Важливо стежити за станом здоров'я свого собаки і консультуватися з ветеринаром, щоб забезпечувати йому найкращий догляд на кожному етапі життя.

(За матеріалами сайту homefood.ua)

Кублій М. В

З’ясуванню еволюційних змін виду собаки свійського (Canis familiaris) протягом достатньо великого археологічного проміжку часу було присвячено низку наукових праць, де досліджувалися швидкість еволюції собак, зміна структури їхніх черепів, робилися припущення, з чим це могло бути пов’язане. Подібні дослідження собак із території України не проводилися.

Собака свійський — найдавніша тварина, приручена людиною. Точного часу, коли відбулося приручення, не визначено. Існує безліч гіпотез щодо цього. За даними генетичних досліджень, час одомашнення собаки визначають у 135 тисяч років, найдавніші останки знаходять із віком понад 30 тисяч років. Останки собак, знайдені безпосередньо на поселеннях, датують приблизно в 14 тисяч років. Ці дані ґрунтуються на найдавніших знайдених в археологічних пам’ятках кістках собаки, вік яких визначений за вуглецевим аналізом. За археологічними даними, остаточне одомашнення і формування собаки сталося в часи мезоліту з переходом від мисливства і збиральництва до осілих форм господарства — землеробства і скотарства. Доместикація відбувалася неодночасно, а відповідно до розвитку мезолітичної доби.

Найдавніші знайдені черепи собак ще мають велику кількість рис, притаманних вовкам і невластивих пізнішим собакам. Найдавніший відомий сьогодні собачий череп було знайдено в Гоєтській печері в Бельгії в середині XIX століття. Радіовуглецевий аналіз дозволив визначити вік цього черепа як 31 700 років. Також серед найдавніших зустрічаються останки собак, знайдених у печері Шова та датованих 24 тис. років до нової ери; із Межирічів в Україні (близько 15 тисяч років тому), граветська колекція із чеської печери Предмості містить останки двох собак віком 24– 27 тисяч років. Щодо цих знахідок існує дискусія — чи ці кістки належать домашньому собаці, чи вони належать тваринам, які перебували на етапі переходу від вовків до собак. Точні свідчення про наявність одомашнених собак було знайдено в Німеччині в похованні Бон-Оберкасел — вони містили і людські, і собачі кістки.

У результаті одомашнення вовка відбувалося зменшення його розмірів. Появу відмінностей між різними групами собак знаходять уже в пізньому палеоліті — починається розходження на собак середнього росту заввишки в холці 45– 60 см, великих собак заввишки понад 60 см і малих собак заввишки менше 45 см. Згідно із археологічними знахідками, які датуються часом 4500 років до н. е., існувало 5 типів собак: мастифоподібні, вовкоподібні, грейхаунди, пойнтероподібні і вівчарки. Ці типи формувалися залежно від умов проживання і тих завдань, які на собак покладала людина. У пам’ятках часів неоліту кістки собак порівняно з останками інших тварин трапляються досить рідко. В енеоліті кістки трапляються вже частіше.

<…>

Найточніші дані про еволюцію, зміни і мінливість собак можна отримати на основі морфометричних вимірювань черепа. За зміною форми черепа собаки легко вивчати динаміку морфологічної еволюції, оскільки в сучасному світі є величезна різноманітність (понад 400) порід собак. За стандартним виглядом різних порід собак можна дізнатися, які ознаки відбиралися селекціонерами в давніші часи для отримання порід, і таким чином, досліджуючи морфологічну мінливість собак у давнину, на основі краніологічних даних виявляти цільові параметри.

Унаслідок спостережень встановлено, якщо не проводити селекції серед домашніх тварин, то з часом відбувається зменшення їхніх розмірів порівняно із дикими предками. Причини цього явища поки що не з’ясовані. Тому розміри ранніх знахідок останків собак є більшими, ніж розміри пізніших знахідок, але дрібніші, ніж у вовків. Так, наприклад, рештки, датовані за вуглецевим аналізом у 20 тисяч років, є більшими, ніж ті, що знаходять в археологічних пам’ятках часів неоліту. Також, порівняно з вовками, у собак відбулося вкорочення морди. Морфологічно черепи собак мали вигляд молодих особин порівняно з вовчими черепами. З морфометричного аналізу сучасних собак видно, що черепи жодної із сучасних порід собак не подібні до вовчих черепів.

Найбільш імовірною причиною зменшення розмірів як цілого собаки, так і зубів є несвідомий відбір людиною менш агресивних тварин. Високий рівень гормонів, які відповідали за агресію, впливав також і на розвиток більш крупних зубів. Для людей значно простіше було співіснувати з тваринами, які йшли на контакт і були більш ручними. З часом — у перші століття нашої ери — домашні тварини стають дещо крупнішими, ніж вони були в попередні століття. Таким чином, відбувається вторинне збільшення розмірів, що може бути пов’язане з фактором селекції, а також із початком розходження на типи. Але швидкість зменшення розмірів черепа та нижньої щелепи і швидкість зменшення розмірів зубів не однакові. Розмір корінних зубів є значно стабільнішою ознакою, ніж розміри черепа, тому на перших етапах переходу від вовка до собаки немає відповідного зменшення розмірів корінних зубів пропорційно до розмірів черепа. Це спричинює ущільнення премолярів і молярів, за чим можна відрізнити останки перших собак від вовків. Лише потім відбувається зменшення розмірів зубів. Знаходження останків собак, які мають значно більші розміри, ніж інші собаки того періоду, може свідчити також про гібридизацію між собакою і вовком.

Однією з важливих змін, які відбулися при одомашненні, є зміна часу народжування потомства. У вовків (Canis lupus) народження потомства відбувається навесні, в той час як у собаки свійського (Canis familiaris) потомство може з’являтися в будь-яку пору року і кілька разів на рік.

<…>

(За матеріалами ekmair.ukma.edu.ua)