Ностальгія
Елегія
Чорніє лід біля трамвайних колій,
Синіє в темних вулицях весна;
Мого юнацтва радість осяйна
Встає назустріч нинішній недолі.
«Це справді ти? В якій суворій школі
Так без жалю розвіялась вона,
Твоя веселість буйно-голосна?
Які смутять тебе нудьга і болі?
А згадуєш, яке тоді було
Повітря? Небо? Гусяче крило,
Здається, з нього пил і бруд змітало.
Як лід дзвенів, як споро танув сніг,
І як того, що звалося «замало»,
Тепер би й сам ти витримать не зміг!»
26/ІІ 1934, Микола Зеров
Овідій
Suppositum stellis nunquam trangentibus aequor…
Ovid., Trist., ІІІ, 10, 4
Братерство давніх днів, розкішне любе гроно!
Озвися ти хоч раз до вигнанця Назона,
Старого, кволого, забутого всіма
В краю, де цілий рік негода, та зима,
Та моря тужний рев, та варвари довкола...
Убогий, дикий край! Весною бруд і холод;
Улітку чорний степ: ні затишних гаїв,
Ні виноградників, ні золочених нив.
А там морози знов і небо в сивій ризі.
І от риплять вози, копита б’ють по кризі,
Вривається сармат, і все плюндрує вкрай,
І бранців лавами вигонить за Дунай.
Микола Зеров
Безсмертя
З циклу «Александрійські вірші»
Вінець Овідія довіку не зів’яне.
Безсмертний «Плач» його, гіркий і незрівнянний,
Елегії душні, як світ весняних лоз,
І чари сонячні його «Метаморфоз»,
І мудрі тонкощі ученого кохання.
Хай Цезар злоститься, і хай літа вигнання
Зігнуть високий стан і сивину вплетуть,
І хай гуде сармат і гети смерть несуть,
А гнівний Понт реве, і гори набігають, –
Народи і віки не раз іще згадають
Дзвінких його пісень легкий свавільний лад
Стогнанням ніжних альб і дзвоном серенад.
Микола Зеров
Овідія немовкнуча журба
P. Ovidius Naso
Життя поетове. Скороботні елегії
Елегія як теоретична проблема:
генетико-історичний погляд
Використане минуле. Звідки взялася ностальгія та як вона може допомогти вам стати кращими
Завантажити Хрестоматію Модуль 2.5