Виклик
Ніч яка, господи! Місячна, зоряна:
Ясно, хоч голки збирай...
Вийди, коханая, працею зморена,
Хоч на хвилиночку в гай!
Сядем укупі ми тут під калиною —
І над панами я пан...
Глянь, моя рибонько, — срібною хвилею
Стелеться полем туман;
Гай чарівний, ніби променем всипаний,
Чи загадався, чи спить?
Он на стрункій та високій осичині
Листя пестливо тремтить;
Небо незміряне всипано зорями —
Що то за божа краса!
Перлами-зорями теж під тополями
Грає перлиста роса.
Ти не лякайся-но, що свої ніженьки
Вмочиш в холодну росу:
Я тебе, вірная, аж до хатиноньки
Сам на руках однесу.
Ти не лякайсь, а що змерзнеш, лебедонько;
Тепло-ні вітру, ні хмар...
Я пригорну тебе до свого серденька,
Й займеться зразу, мов жар;
Ти не лякайсь, аби тут та підслухали
Тиху розмову твою:
Нічка поклала всіх, соном окутала —
Ані шелесне в гаю!
Сплять вороги твої, знуджені працею,
Нас не сполоха їх сміх...
Чи ж нам, окривдженим долею клятою,
Й хвиля кохання — за гріх?
Михайло Старицький, 1870
Історія написання поезії «Виклик»
Появі на світ цих надзвичайно ніжних, сумовитих і палких поетичних рядків передувала романтична історія з життя видатного письменника та режисера Михайла Старицького.
З дванадцяти років залишився він сиротою і виховувався у Лисенків. Мати Старицького походила з цієї родини. Опікуном Михайла був Віталій Лисенко, син якого Микола став засновником української національної музики. Хлопці були майже однолітками і потоваришували. Вони разом вчилися у Харківському, потім Київському університеті, були учасниками київської Громади, власним коштом заснували та утримували недільні школи, разом розвивали український театр.
Після бурхливого київського життя Михайло Старицький повернувся на Полтавщину до батьківського маєтку у рідне село Кліщинці на Полтавщині. Якось на вечорницях він побачив дівчину Степаниду і закохався. Ця дівчина надихнула Старицького на написання слів чудової пісні «Ніч яка місячна». Призначивши їй зустріч, аби освідчитись, чекаючи кохану увечері біля річки, Старицький і створив рядки: «Ніч яка, Господи! Місячна, зоряна: Ясно, хоч голки збирай… Вийди, коханая, працею зморена, Хоч на хвилиночку в гай!!». Дівчина прийшла на побачення, але зізналась, що була вже просватана за іншого… Вражений такою несподіванкою, юнак навіть захворів і потім ще довго відходив від душевного болю… Та пізніше своє кохання і сімейний затишок Старицький знайшов із Софією Лисенко (сестрою Миколи Лисенка).
А поезія Старицького «Виклик», більш відома за її першими рядками «Ніч яка, Господи, місячна, зоряна», стала найбільш популярною і улюбленою українською піснею. На музику вірш поклав Микола Лисенко. Пісня була включена до опери за мотивами повісті Миколи Гоголя «Утоплена». У радянські роки пісня зазнала змін: до нас дійшов перший рядок у такому вигляді: «Ніч яка місячна, зоряна, ясная». Але ця трансформаця не змогла вплинути на особливу зворушливу магію пісні. Сьогодні вона має світову славу. Протягом багатьох років «Ніч яка місячна» була в репертуарах найвідоміших українських співаків: Бориса Гмирі, Анатолія Солов’яненка, Дмитра Гнатюка, Олександра Пономарьова, й американської співачки українського походження Квітки Цісик.
(Валентина Коваленко)
Сонце низенько, вечір близенько...
Сонце низенько, вечір близенько.
Спішу до тебе, моє серденько.
Спішу до тебе, та й не застану.
Вийду на гору, та й плакать стану.
Голуб – голубчик, голуб сизенький,
Скажи, голубчик, де мій миленький?
А твій миленький там, за рікою
Склонив головку, стоїть з другою.
А як дівчина про це почула,
Лягла на землю, навік заснула.
Ой, біжить милий мостом дліненьким.
Накрив милую платком біленьким.
«Вставай милая, довольно спати,
Як ми гуляли, будем гуляти!»
«Не встану милий, гуляй з другою,
Бо моє серце вже під землею.»
Українська народна пісня
Ну скажи — хіба не фантастично...
Ну скажи — хіба не фантастично,
Що у цьому хаосі доріг
Під суворим небом,
Небом вічним,
Я тебе зустрів і не зберіг?
Ти і я — це вічне, як і небо.
Доки мерехтітимуть світи,
Будуть Я приходити до Тебе,
І до інших йтимуть
Горді Ти.
Як це все буденно!
Як це звично!
Скільки раз це бачила Земля!
Але ж ми з тобою…
Ми не вічні,
Ми з тобою просто — ти і я…
І тому для мене так трагічно
Те, що ти чиясь, а не моя.
Василь Симоненко, 24.09.1962
Завантажити Хрестоматію Модуль 2.3